ПОДОЛАННЯ НЕУСПІШНОСТІ УЧНІВ

У процесі подолання неуспішності загалом усувають прогалини в знаннях та навичках самостійної навчальної праці; розвивають в учнів увагу, уяву, пам'ять, мислення; долають негативне ставлення до навчання і виховують інтерес до знань; усувають зовнішні чинники, що призвели до неуспішності.

Один із шляхів подолання неуспішності — додаткові заняття з невстигаючими учнями. Такі заняття переважно індивідуальні, але іноді їх проводять з групою 3—5 учнів, які мають ті самі недоліки в знаннях. Більшість додатко­вих занять добровільні, але в окремих випадках вони є обов'язковими, їх проводять за призначенням вчителя. Для організації цих занять необхідно виявити причини неуспішності учнів, встановити, чого не знає кожен з них, детально продумати розклад занять, що повинен відпові­дати вимогам шкільної гігієни і не переобтяжувати учнів заняттями. Додаткові заняття недоцільно проводити одра­зу по закінченні уроків.

Із самого початку організації занять з невстигаючим учнем украй важливо завоювати його довіру, переконати в тому, що єдиною метою занять є допомога у навчанні, і таким чином пробудити в ньому віру у власні сили, бажан­ня працювати якнайкраще.

Методи і прийоми занять з такими учнями повинні бу­ти різноманітними і водночас суто індивідуальними.

З учнями, які повільно засвоюють суть матеріалу, не відразу знаходять спосіб розв'язання задач, працюють більше, повільнішими темпами. Перевіряючи виконане завдання, від учня вимагають пояснення, просять розка­зати правило, навести відповідний приклад. З часом педа­гог пропонує новий вид роботи з поступовим ускладнен­ням її від заняття до заняття.

Підсумок додаткових занять підводять після усунення відставання.

Коли вчитель помічає те чи інше відставання, то постає питання, як допомогти школяреві його ліквідувати. Допомога може бути безпосередньою (оперативною) й опосередкованою. Опосередкована допомога спрямована передусім на усунення причин, що породжують неуспішність, на загальне поліпшення умов навчання. Це – допомога широкої довгострокової дії. Безпосередня допомога має локальний характер. Загальним в обох випадках має бути диференційований підхід, узгодження допомоги з характером відставання. Індивідуальний підхід означає, що вчитель орієнтується на індивідуально-психологічні особливості учня, будує навчання з урахуванням цих особливостей і працює, беручи до уваги різні типи особистості. Індивідуалізація навчання виявляється у виборі й застосуванні окремих методів і прийомів навчання, дозуванні домашніх завдань, підготовці варіантів класних і контрольних робіт ( за ступенем їх складності). Таким чином, знаючи індивідуальні риси своїх учнів, педагог може застосовувати прийоми, які полегшували б їхню навчальну діяльність.

  Види допомоги учневі з низьким рівнем підготовки на різних етапах уроку:
─ створення атмосфери особливої доброзичливості під час опитування;

─ зниження темпу опитування, дозвіл довше готуватися біля дошки;
─ пропозиція учнем зразкового плану відповіді;
─ дозвіл користуватися наочним приладдям, яке допомагає викладати суть явища;
─ стимулювання оцінкою, підбадьоренням, похвалою;
─ застосування до учнів з низьким рівнем підготовки заходів щодо підтримання інтересу й використання запитань, які з’ясовують ступінь розуміння учнями навчального матеріалу;
─ залучення їх як помічників до підготовки приладів, дослідів тощо;
─ залучення до висловлення пропозицій у проблемному навчанні, до висновків та узагальнень або пояснень суті проблеми, висловленої сильним учнем;
─ поділ завдань на дози, етапи, вичленення в складних завданнях ряду простих, посилання на аналогічне завдання, виконане раніше;
─ нагадування прийому й способу виконання завдання;
─ вказівка на необхідність актуалізувати те чи інше правило;
─ посилання на правила і властивості, необхідні для вирішення завдань, вправ;
─ стимулювання самостійних дій школярів, які не встигають.
─ більш ретельний контроль за їхньою діяльністю, вказівки на помилки, перевірка, виправлення;
─ вибір для груп з низьким рівнем підготовки найбільш раціональної системи, вправ, а не механічне збільшення їх кількості;
─ більш докладне пояснення послідовності виконання завдання;
─ попередження про можливі утруднення, використання карток-консультацій, карток зі спрямовуючим планом дій.
Намагаючись підвищити рівень навчальних досягнень учнів, які не дуже, зацікавлені у навчанні, потрібно пам’ятати, що засоби впливу на них не завжди забезпечать очікувані результати.

  Неуспішність – це складне і багатогранне явище шкільної дійсності, що вимагає різносторонніх підходів при його вивчення.
   Життя учнів у школі, навчальний процес, уроки, позакласні і позашкільні заняття повинні включати такі заходи, щоб у них могли і хотіли брати активну участь усі школярі, щоб вони викликали, формували і розвивали в кожного школяра його особистісні інтереси і схильності.
   Взаємини між вчителями й учнями повинні бути засновані на оптимістичному відношенні вчителя до кожного учня: учитель повинен вірити в можливості і сили учня. Він повинний виявляти кращі і сильні сторони кожного учня і, спираючись на них, разом з учнем боротися з його слабкими якостями. Для того щоб боротися з недоліками того або іншого учня, учитель повинен шукати його достоїнства і створювати умови, щоб кожен учень домігся успіху в якій-небудь області. Учень, що у школі не досягає успіху, стає невдахою, почуває себе таким, і тим самим він приречений на неуспіх у навчальній роботі.
Треба виходити з постулату, що хоча виховання, школа і вчитель не всесильні, але їхня можливості великі і треба в максимальному ступені використовувати ці можливості, спираючись на глибоке і всебічне знання учня, його особливостей і якостей.
Тільки при здійсненні зазначених умов можна домогтися повної успішності учнів, попередити їх відставання та неуспішність. 
 Для розв’язання проблеми відставання та неуспішності учнів молодшого шкільного віку пропоную вчителям використовувати у своїй практиці опорні схеми та інтерактивні методи навчання. Якщо творчо використовувати на уроці інноваційні технології викладання, елементи передового педагогічного досвіду, кожен урок може формувати глибокі й міцні знання в учнів. Опорні схеми – це один із нестандартних методів навчання, що базується на досягненнях сучасної методики вивчення наукових основ у загальноосвітній школі. Цей метод, по-перше, дає змогу вчителю використовувати особисті творчі прийоми і знахідки в методиці викладання української мови та математики, покращує індивідуальну роботу з учнями. По-друге, він гарантує багаторазове варіативне повторення вивченого матеріалу на уроках, дає змогу домогтися його повного засвоєння. По-третє, він розвиває всі види пам’яті. Схеми-опори, які використовуються на уроках української мови та математики, стають постійними помічниками учням, умовою безконфліктного, ділового, дружнього спілкування, основою впевненості дітей у своїх здібностях долати труднощі. Схеми-опори забезпечують і підвищену працездатність учнів, а також енергійний темп уроку. Необхідні правила для виконання завдання дітям не потрібно пригадувати: вони читають їх на схемах. Читають сьогодні, завтра. Через тиждень схема не потрібна – діти засвоїли матеріал. У момент першого пояснення, коли вчитель використовує яскраві малюнки, таблиці, слабкі учні беруть участь у роботі, відповідають на запитання, а інколи роблять і правильні висновки. Серйозні труднощі діти відчувають, переходячи від доступної наочності до серйозного матеріалу, коли на основі добре засвоєних висновків слід будувати свої судження. А це часто не виходить у таких учнів. Вони не можуть з першого уроку ані зрозуміти, ані швидко завчити матеріал. Саме це й пояснює появу пасивності на уроці в слабких дітей. Залучити кожного учня до активної діяльності на уроці, довести уявлення з нової теми до формування понять, стійких навичок допомагають учителю саме опорні схеми. Від традиційної наочності вони відрізняються тим, що стали опорами думки учнів, опорами їхньої практичної діяльності. На уроці, користуючись даними схемами, учні читають їх, працюють з ними, будують свої відповіді. Жоден із них не почувається безпорадним. Зникає скутість, страх перед відповіддю, навантаження на пам'ять. Учні позбавлені механічного запам’ятовування правил. Вони засвоюють їх осмислено: виводять правило за запропонованою схемою-опорою, виконуючи практичне завдання. Пропоную декілька схем-опор до уроків української мови, що використовуються при вивчені розділу «Частини мови» у 3-му класі (за підручником «Рідна мова» для 3 класу).

Схема 1

 Іменник  назва предмета

   хто?                                       що?                                                                                 

   дідусь                                   калина

   білка                                     шапка

   пекар                                     добро

   учень                                     школа

Схема 2

Назви істот (хто?)      неістот (що?)

людей тварин             рослин речей подій ознак установ і організацій дій

маляр дятел                барвінок шапка іменини щирість завод спів

косар ведмідь             береза олівець змагання доброта пошта гнів

дівчина корова           сосна лінійка збори хитрість музей

Схема 3

Загальна назва           Власна назва             Що означає власна назва

 шахтар                      Петро Іванович          ім’я, по-батькові,

                                    Костенко                     прізвище

місто                          Херсон                        географічна назва

вулиця                        Гагаріна                      географічна назва

море                           Чорне                           географічна назва

гори                            Карпати                       географічна назва

кінь                             Орлик                          кличка тварини

Схема 4

Рід іменників

Чоловічий рід                Жіночий рід                   Середній рід

 (він мій)                       (вона моя)                          (воно моє)

 батько                             дівчина                                серце

  кінь                                  земля                                   небо

 Досвід показує, що у своїй роботі вчителю доцільно користуватись таким принципом: «кожна дитина повинна не тільки почути сказане вчителем, а й побачити і при можливості відтворити почуте». Цей принцип допомагає задіяти відомі органи чуття дітей для сприйняття та осмислення запропонованого вчителем навчального матеріалу. Для реалізації даного принципу, з метою зацікавлення дітей, активізації їхньої діяльності на уроці використовую не лише опорні схеми, а й інтерактивні методи навчання. А саме:

- робота в парах (складання діалогів, загадок; взаємоперевірка письмових робіт; характеристика дійових осіб); 

- робота в групах (дослідження; повідомлення; складання за допомогою опорних слів речень, невеличких віршиків; прислів’їв); 

- інсценізація (байки; казки; гумористичні вірші; уривки з прозових творів);

- при фронтальній роботі використовую різні форми- організації навчання: «Мікрофон», «Асоціативний кущ», «Мозковий штурм». Для того щоб учням було цікаво на уроках, намагаюся проводити їх в нетрадиційній формі. Пам’ятайте, слабкі діти не повинні знати, що вони слабкі. Ставлення до них повинно бути таким, як і до встигаючих учнів.

 Допоможіть слабкій дитині зрозуміти, що її поважають, не вважають дурною, а кожна правильна відповідь є результатом її власної праці. Узагальнюючи особливості роботи зі слабковстигаючими учнями, необхідно зазначити, що вона вимагає:  постійного вивчення учнів;

-      формування в них уміння вчитися;

-      зосередження уваги не на помилках, а на успіхах і перемогах, навіть незначних;  залучення батьків до співпраці;

-      створення доброзичливої атмосфери творчої співпраці між учителями й учнями.

Отже, система навчально-корекційних засобів у школі повинна бути спрямована в першу чергу на ліквідацію виявлених вад у розвитку дитини, при цьому слід опиратися на ті сторони пізнавальної діяльності, які в конкретного учня розвинені найкраще. А однією з важливих умов успішного навчання дітей у школі є використання в навчальному процесі інтерактивних форм роботи, інноваційних технологій викладання, елементів передового педагогічного досвіду, ігрових ситуацій як засобу активізації мислення й пізнавальної діяльності дітей молодшого шкільного віку. Важливе завдання школи й сім’ї сьогодні полягає в тому, щоб діти увійшли в сучасне суспільство справжніми патріотами своєї країни, які житимуть у ньому повноцінним життям.